Знов дістався до ЖЖ.
Життя йде.
На цім тижні дуже сумна звістка. В перерві між першим та другим таймом фіналу кубка УЄФА, який Шахта таки виграла, перемкнув на новини. Пішов, ні, полетів у свої сни про інші світи один з моїх найулюбленіших акторів.

На цім тижні в моїм житії щось забагато телебачення. Спершу зняли яко модельного читальника для програми "Книга.ua", що на Першому Національному.

І ось довідався, що в макабричній програмі "Паралельний світ" на каналі СТБ йде сюжет про мене. Кому цікаво - дивіться в цю неділю, тобто завтра - 26 квітня. Початок програми о 18:00, там чотири сюжети, мій - останній, після реклямної павзи (ідеться про життя після життя; автор суперроману "Ключ" Василь Шкляр і я розповідаємо про власні досвіди повернення з того світу; свою точку зору на фсьо ето висловлює оспівувач потойбічної прози життя Володимир Даниленко).




А сьогодні, каже хвренд-стрічка, Всеукр. день хвутбола. Що ж, вітаю всіхххх!


via cypok

Supertramp - It's Raining Again

Супертремп в совєцькому журналі "Ровєснік" десь на початку 80-тих назвали "найвідоміша з невідомих груп". Ця пісня мені багато про що нагадує. І від неї йде світло, навіть через таку глибину років. А кліп оце побачив тільки зараз. Там є неповторна атмосхвера 70-тих, особливо їх першої половини. Коли ото Леннон шалено й на виду у всього світу кохав свою Йоко... А у В*єтнамі ще йшла війна... А в Чілі почалася заваруха... А Антоніоні зняв "Забріскі пойнт"...

Думаю, що б таке й про нас тут згадати... я тоді ще був малим... тож найяскравіший спогад з тих часів: у 1973-му в Теодозії замерзло море - метрів на 100 від берега, такі шалені морози були. Ніколи більш не бачив, аби Чорне море замерзало.

Але зараз "Знову йде дощ", співають Супербродяги.

Це хвраґменти одного з моїх найулюбленіших хвільмів. У совєцькому прокаті він називавсі "Удар головой". А в оригіналі, хранцюзькою - COUP DE TÊTE. Жіночки й дівчатка, кохання й щастя всім! :) І щоб ніхто не сумував, бо, як казали тітка Вітка, - "я так ні іграю...."




І не лякайтеся отого кадру з цієї нарізки, де Патрік Деваер перед дзеркалом тримає висунутого середнього пальця. Насправді - там два пальці, ще й вказівний. Тож жодних сороміцьких алюзій.)))

а все ж таки жж - непогана річ. я тут зустрів гарних людей. це таке-от освідчення в дружбі.)

а це Леннон, про те, що ДАЙТЕ ТРОШКИ ПРАВДИ:

Вже в повітрі весна. Або ж, як писав Віан, "в повітрі носиться любов". Я помітив це вчора ввечорі, і сьогодні це диво триває. А може, все почалося ще позавчора, коли я навчав свою ученицю пісні Едіт Піаф "Non, rien de rien..."

Не лякайтеся, це лишень рядок з пісні групи "Разные люди". Дуже правдива річ, можете її послухати тут, в ютюбівському ролику. Додати треба ось ці слова Римарука:

"...Солодкаві мов цукати,
І гіркіші від цикут -
ви лишіть мене шукати:
я недовго буду тут.
Знову я втечу, панове,
і в тамтешній темноті
небо матиму тернове
й точну дату на хресті."

Ото таке. А тепер - музика:

Потрібна інформація про будь-які літературні угруповання України. Якщо знаєте бодай телефон керівника чи учасника, будь ласка, напишіть.

(Соррі, якщо комусь не відповідаю на коменти. Зараз ніколи.)

Мені все менше хочеться впускати когось у своє реальне життя. Можливо, я когось навіть ображаю тим, що не йду назустріч, коли роблять ці кроки до мене. Кожному овочу - свій строк, як повторював комуністичний бандюк Котовський. Але приказка справді мудра. Мені все більш хочеться самотності, коли ніхто не здатен зрадити тебе, а ти, навіть не бажаючи, - когось. Хитка, але в чомусь ідеальна позиція.

Новий рік розпочався в тонах зебри - невблаганних і райських. Таким є моє казкове життя. За кілька днів цього року я пережив чимало неповторних моментів. Хоч зрештою все повернулося на круги своя, прекрасна скво знов із благополучним япі, а хіпі й далі плинуть в пірогах рікою Mississippi. В пошуках щастя. Серед повені в душах.



Робота візуальної артистки Людмили Дахової - lilitblackmoon

Дякую неповторній аматокко, любій френдкині Тамарі за цю пост-новорічну світлину.

хвото gurzuff

Всім хврендам та хврендкиням привіт у Новому Році!
Зі святами, які вже настали, і ПРИЙДЕШНІМИ!
Будьмо ЩАСЛИВІ й КОХАЙМОСЯ!

Відразу дві мої френдкині паралельно з моєю роботою заторкнули цю тему.
lada28 написала про цікавий японський хвільм, якраз про оте life after life. А lilitblackmoon намалювала дуже неординарну картину про це ж саме.

...Все це досить дивно, бо я щойно закінчив зйомку й монтаж сюжету для ТБ. Там я оповідаю власний досвід про це ж таки.

Також буде макабрична розповідь Василя Шкляра (автора культового роману "Ключ", якщо хтось із хврендів не знає), а ще коменти письменника Володимира Даниленка та лікаря-анестезіолога Миколи Булаха.

Хто може, напишіть: приклад(и) з життя сучасних українських зірок в будь-якій галузі, а саме -

КОЛИ ЯКАСЬ ВІДОМА ОСОБИСТІСТЬ, ПЕРЕД ТИМ ЯК СТАТИ ЗІРКОЮ, ПРОЙШЛА ЧЕРЕЗ БУТТЯ "ГИДКого КАЧЕНЯти".

Коли нічого людині не "світило", але вона якимось дивом - чи то працею, чи взагалі завдяки щасливому випадку прославилася...

Help!

На якийсь час я став жителем Житомирської області. Гарна місцина. І от що мене завжди дивувало - звідти вийшло найбільше (принаймні, дуже багато) класних українських письменників.

Учора допізна дивився старий хвільм, який я знайшов на Петрівці позавчора - "They shoot the horses, don't they?". Блін, як і в дитинстві, навертаються сльози.

Вийшов з переходу на Майдані, зробив кілька кроків до консерваторії, розвернувся і... побачив ЯЛИНКУ. Її зараз прикрашають.

А перше новорічне відчуття виникло вчора ввечорі, коли сиділи з А... в "Глобусі" і теж побачили там ялинку, хоч і не таку велику.

Моя учениця ніяк не запам*ятає прикметник triste. В цьому є щось світоглядно-філософське.

Сьогодні я довго блукав по Петрівці, але зрештою знайшов хвільм "Загнаних коней пристрілюють, адже так?". З Джейн Фондою. Востаннє я бачив його ще в дитинстві. Зараз проглянув кілька кадрів, і знов відчув, що таке la tristesse. L'angoisse. Vouloir c'est pouvoir. І ще багато иевимовного.

У Києві дощ. Щось таке співала Жанна Боднарук, а зараз то співає сам дощ. На вулиці вже темно і ще тепло.

---

Сьогодні зайшов в арт-кав*ярню-галерею "Кобальт", яку пару місяців тому відкрили замість "Енея" (отого самого, де Григір Тютюнник столи перевертав) в підвалі спілки письменників. Людей-відвідувачів там не було, а на стінах висіли величезні хвото з жінками-ню, сплетеними й у чомусь вимазаними. Виставка фотохудожниці Васильєвої, якщо я правильно відображую її прізвище. Жінка гарна - що б із нею не робили, - такий висновок після того.

---

Блін, яка все-таки жлобська книгарня "Знання" на Хрещатику... Я писав про це ще весною 2001, зараз там - ще гірше. Українську книжку загнали взагалі в куток на один стіл, і ще кілька новинок - на іншій полиці. Решта - "унилоє говно". І якісь совдепівські старушенції-продавщиці сновигають по залі слідом за тобою, ніби ти тільки й мрієш, що пограбувати їхнє все. Маразм... (При всьому тому, я знаю директрису - гарна жінка, Світлана Аркадіївна... Але з тієї книгарні толку вже не буде - якщо не трапиться якогось дива...)

---

Та не хочеться так сумно завершувати. Бо на вулиці дощ, всі люди йдуть кудись в лише їм відомі або й невідомі далі. Мабуть, до щастя...;)

Upd. Соррі, згадав про ті столи з "Енея", оті самі - важкенні, не знаю з якого саме дерева, - під час запису інтерву з Василем Шкляром. Він уточнив, що Григір тільки буянив і сварився там, а столи перевертав він сам (тобто Шкляр). Тож роблю цю поправку для істориків літератури.)))

...Але вчитель я дуже демократичний...